Нагірний Карабах
Нагі́рний Караба́х (вірм. Լեռնային Ղարաբաղ, азерб. Dağlıq Qarabağ) — регіон на Південному Кавказі. Фактично більша його частина контролюється невизнаною Нагірно-Карабаською Республікою, формально (згідно кордонів республік СРСР) є територією Азербайджану. Займає східні та південно-східні гірські та передгірські райони Малого Кавказу, разом з Рівнинним Карабахом складає географічну область Карабах.
Зміст
1 Географія
2 Історія
3 Населення
4 Примітки
5 Посилання
Географія |
Напис Гасан-Джалала в Гандзасарі давньовірменською мовою
Загальна площа регіону (мається на увазі площа Нагірно-Карабаської автономної області Азербайджанської РСР) становить 4 400 км². У 1989 році його населення становило 189 тис., переважно вірмен (77 %) та азербайджанців (21,5 %), а також росіян[1].
Нерідко термін «Нагірний Карабах» вживають щодо Нагірно-Карабаської Республіки, але це неправильно, ще більш неправильно зіставляти її з територією Нагірно-Карабаської автономної області, оскільки ані заявлена, ані фактично контрольовані площі не збігаються.
Історія |
Рішенням Кавбюро ЦК РКП (б) територія Нагірного Карабаху з 94 % вірменського населення[2][3][4][5] була включена у склад Азербайджанської РСР як автономія. Впродовж радянських часів відносна кількість вірмен знизилася з 94 % до 76 %, а азербайджанців збільшилася з 5 % до 23 %. Це було викликано утисками проти вірмен з боку радянського Азербайджану, що спричинило боротьбу Нагірного Карабаху за незалежність. У 1988 році почався конфлікт між Азербайджаном і Вірменією через Нагірний Карабах, коли населена переважно вірменами Нагірно-Карабаська автономна область заявила про свій вихід з Азербайджанської РСР. Регіональний парламент прийняв рішення про входження до складу Вірменської РСР, напруга в регіоні призвела до сплеску насильства[6]. Під час референдуму у 1991 році 99,89 % виборців проголосували за незалежність Нагірного Карабаху, після чого розпочався відкритий етап війни 1987—1994 рр., наслідком якої є перемога вірмен, утворення невизнаної Нагірно-Карабаської Республіки та підписання в Бішкеку Угоди «Про незастосування зброї», яка діє з 12 травня 1994 року.
Населення |
Зараз у регіоні проживають переважно вірмени. Етнічні азербайджанці, які до війни становили близько чверті населення регіону, втекли з Карабаху (як і з Вірменії), а з Азербайджану були змушені втікати етнічні вірмени[6].
Примітки |
↑ Human Rights Watch. Seven Years of Conflict in Nagorno-Karabakh. December 1994, p. xiii, ISBN 1-56432-142-8, citing: Natsional'nyi Sostav Naseleniya SSSR, po dannym Vsesoyuznyi Perepisi Naseleniya 1989 g., Moskva, «Finansy i Statistika»
↑ Итоги сельскохозяйственной переписи в Азербайджане, издание Центрального статистического управления Азербайджана, Баку, 1924 г. (рос.)
↑ Авдеев М. Н. Численность и национально-племенной состав сельского населения Азербайджана. По данным сельскохозяйственной переписи 1921, Известия ЦСУ Азербайджана, № 2 (4), Баку, 1922 (рос.)
↑ «Бакинский рабочий», 26. 11. 1924 г (рос.)
↑ В. Худадова, «Новый Восток», М., 1923, кн. 3. с, 525—527 (рос.)
↑ аб Бої у Нагірному Карабасі: десятки загиблих ВВС, 02.04.2016.
Посилання |
- Нагорный Карабах в Словаре современных географических названий (рос.)
- Нагорный Карабах в Современном толковом словаре (рос.)
