Цукрова тростина (рід)
? Цукрова тростина | ||||||||||||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||
Підвиди | ||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||
Посилання | ||||||||||||||||||||||||
|
Цукро́ва трости́на (Saccharum) — рід, від 6 до 37 видів (залежно від інтерпретації) високих трав'янистих рослин родини тонконогові (злакові) (підродини Panicoideae, триби Andropogoneae). Всі вони походять із субтропічних та тропічних районів Старого світу. У них міцні волокнисті стебла, багаті на цукор, які сягають від 2 до 6 метрів заввишки. Всі види цукрової тростини схрещуються, і головні комерційні сорти є складними гібридами, разом відомі як Saccharum officinarum complex.
Зміст
1 Використання
2 Історія
3 Цікаві факти
4 Примітки
5 Див. також
Використання |
Цукрова тростина вирощується у багатьох країнах світу, що разом виробляють урожай у 1,32 млрд тонн (у 6 разів більше, ніж цукрового буряка). На 2005 рік найбільшим виробником у світі була безумовно Бразилія. Використання цукрової тростини включає виробництво цукру, меляси, рому і етанолу для палива.
Щоб позбутись зайвого листя перед збиранням цукрової тростини поле з тростиною підпалюють.
Історія |
Цукрова тростина походить з острова Нова Гвінея. Товсте стебло зберігає багато енергії у вигляді сахарози в соку, її досить легко виділити, випарюючи воду. Мешканці Нової Гвінеї першими почали вживати стебла тростини як їжу. Звідти рослина поширилася всією Південно-східною Азією, потрапила до Індії, а вже з неї — до Китаю, Кореї та Японії[1]
Індійці першими почали виробляти з соку цукрової тростини кристалічний цукор. Це сприяло пощиренню культури на захід — до Персії, Середземномор'я та на острови Атлантичного океану. Вона була серед перших культурних рослин, завезених до Америки іспанцями і португальцями[2].
Цукрова тростина почала інтенсивно вирощуватися в басейні Карибського моря, і все ще вирощується там на деяких островах. Протягом колоніальних часів цукор був головним продуктом трикутної торгівлі з Новим Світом (разом з продуктами європейських промислових підприємств і африканськими рабами). Франція вважала свої острови, де вирощувалася цукрова тростина, такими цінними, що фактично віддала Британії Канаду в обмін на повернення Гваделупи, Мартиніки та острова Святої Люсії після Семирічної війни 1756—1763 років. Голландці так само утримували Суринам, цукрову колонію в Південній Америці, замість повернення Нових Нідерландів (Нового Амстердама).
Кубинський цукор знаходив постійний збут на ринку СРСР, а розпад цієї країни привів до закриття більшої частини кубинської цукрової промисловості. Цукрова тростина зберігає важливу частину економіки Барбадосу, Домініканської республіки, Гваделупи, Ямайки, Гренади і інших островів. Промисловість цукрової тростини — головний продукт експорту багатьох країн Карибського моря, але очікується, що його значення впаде після скасування європейських торговельних переваг у 2009 році згідно з рішенням СОТ.
Виробництво цукрової тростини також поширене на багатьох тропічних тихоокеанських островах, переважно Гаваях і Фіджі. На цих островах цукор почав домінувати на економічному та політичному ландшафті після вторгнення у тубільні суспільства європейців і американців, які просували імміграцію з різних азійських країн для забезпечення плантацій працівниками. Політика цукрової промисловості створила нову етнічну структуру островів та справила глибокий вплив на сучасну політику і суспільство на цих островах.
Зараз Бразилія є головним виробником цукрової тростини, яка використовується переважно для виробництва цукру і етанолу, який в свою чергу застосовується для створення поширених у Бразилії видів біопалива — спирто-бензину та біодизельного палива.
Цікаві факти |
У Стародавній Індії для скріплення каменів у будівлях каменярі використовували вапно, розмішане соком цукрової тростини, що і надавало вікову міцність старовинним вежам і храмам[3].
Примітки |
↑ Михайло Мустафін. Цукор. Солодка (може, навіть занадто) історія — К., 2018, с.11-15
↑ Михайло Мустафін. Цукор. Солодка (може, навіть занадто) історія — К., 2018, с.20-23, 35-38
↑ Верзилин Николай Михайлович // «По следам Робинзона», «Сады и парки мира» — Ленинград, 1964, — 574 с. Формат 84Х108 1/16 Уч.-изд. л. 39,98 + 16 вклеек = 43,39 Тираж 50 000 екз.
Див. також |
- Список родів родини Тонконогових
- Цукровий буряк
Це незавершена стаття про Тонконогові. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
|