Паньківська вулиця
Паньківська вулиця Київ | |
|---|---|
 Паньківська вулиця | |
| Місцевість | Паньківщина |
| Район | Голосіївський |
| Назва на честь | слободки Паньківщина |
| Історичні відомості: колишні назви | |
Захаріївська вулиця вулиця Степана Халтуріна | |
| Загальні відомості | |
| Протяжність | 520 м |
| Координати початку | 50°26′27″ пн. ш. 30°30′23″ сх. д. / 50.441028° пн. ш. 30.506417° сх. д. / 50.441028; 30.506417Координати: 50°26′27″ пн. ш. 30°30′23″ сх. д. / 50.441028° пн. ш. 30.506417° сх. д. / 50.441028; 30.506417 |
| Координати кінця | 50°26′16″ пн. ш. 30°30′03″ сх. д. / 50.437944° пн. ш. 30.50083° сх. д. / 50.437944; 30.50083 |
| Поштові індекси | 01033 |
| Транспорт | |
| Найближчі станції метро |  «Університет» |
| Автобуси | А 5, 69 (по вулицях Саксаганського і Жилянській) |
| Тролейбуси | Тр 3, 14 (по вулицях Саксаганського і Жилянській) |
| Найближчі залізничні станції | Київ-Пасажирський |
| Рух | двосторонній |
| Покриття | асфальт |
| зовнішні посилання | |
| Код у реєстрі | 11244 |
| У проекті OpenStreetMap | r51868 |
| Мапа | |
 Паньківська вулиця у Вікісховищі | |
Па́ньківська ву́лиця — вулиця в Голосіївському районі міста Києва, місцевість Паньківщина. Пролягає від вулиці Льва Толстого до Жилянської вулиці.
Прилучаються вулиці Микільсько-Ботанічна та Саксаганського.
Зміст
1 Історія
2 Забудова
2.1 Пам'ятки архітектури
3 Особистості
4 Пам'ятники та меморіальні дошки
5 Установи та заклади
6 Зображення
7 Примітки
8 Джерела
9 Посилання
Історія |
Вулиця виникла в 30-ті роки XIX століття, коли Паньківщину, відому ще з XVI століття, було включено у межі міста згідно з Генеральним планом Києва 1837 року. Тоді ж було прокладено кілька нових вулиць, однією з яких стала Паньківська вулиця, яка спершу отримала назву Захаріївська (рос. дореф. Захаріевская)[1]. На карті 1846 року[2] вулиця вже означена під сучасною назвою, що походить від місцевості, де вона прокладена.
Існує легенда, яка, втім, не відповідає дійсності, начебто Паньківську вулицю названо на честь Пантелеймона Куліша[3].
Спершу вулиця була довшою, доходила до річки Либідь.
З 1939 року мала назву вулиця Степана Халтуріна[4], на честь російського революціонера-народника Степана Халтуріна (назву підтверджено 1944 року[5]). Історичну назву вулиці було відновлено 1990 року[6].
Забудова |
На плані Києва 1865 року вулиця показана ще незабудованою. У 1914 році на її парному боці, який належав Бульварній поліцейській дільниці, налічувалося 12 домоволодінь, на непарному (Либідська дільниця) — 16. Внаслідок наступних реконструкцій кількість будинків скоротилася до 24.
Забудова вулиці різновисока, від двох до дванадцяти поверхів, переважно щільна периметральна, тільки будинки № 2 та 27-А розташовані в садибах. Серед архітектурних стилів можна відзначити історизм останньої чверті XIX — початку XX століття (будинки № 1/23, 2, 9, 10, 12, 14-А, 16-Б, 25, 27-А), модерн початку XX століття (будинки № 8, 17, 20, 21/68), неоготика (будинки № 14-А, 25, 27-А), неоренесанс (будинки № 1/23, 12), радянська архітектура ретроспективного напрямку (будинки № 3, 7, 18, 23/85), радянський раціоналізм 1960–80-х років (будинки № 4/17, 5, 6, 11, 16/70, 19/87). Модерн представлений двома стилістичними течіями — неокласицизмом (№ 17, 20, 21/68) і неоукраїнським стилем (№ 8)
Пам'ятки архітектури |
- Буд. № 2 — колишній Маріїнський дитячий притулок. Зведений у 1881 році архітектором Володимиром Ніколаєвим у стилі неокласицизм
- Буд. № 3 — житловий будинок (1948)
- Буд. № 8 — житловий будинок (1909–1914) у стилі модерн із рисами української народної архітектури. Архітектор Микола Шехонін.
- Буд. № 9 — житловий будинок 1901 року, в цегляному стилі.
- Буд. № 10 — житловий будинок (1880–90-ті) в модернізованих формах історизму. На початку XX століття надбудовувався за проектом архітектора Миколи Горденіна.
- Буд. № 12 — житловий будинок (1880–90-ті) в стилі неоренесанс.
- Буд. № 14 і 14-Б — садиба 1890–1891 років. Складається з головного будинку у стилі неоготики та флігеля у формах неоренесансу. Архітектор Микола Горденін.
- Буд. № 17 — житловий будинок у стилі модерн (1910-ті).
- Буд. № 21/68 — житловий будинок (1910-ті). Архітектор Валеріян Риков.
Паньківська вул., 2
Паньківська вул., 3
Паньківська вул., 8
Музей М.С.Грушевського, Паньківська вул., 9
Паньківська вул., 10
Паньківська вул., 12
Паньківська вул., 14-а
Паньківська вул., 17
Паньківська вул., 21/68
Особистості |
У будинку № 3 у 1949–1971 роках проживав співак і педагог Михайло Микиша, в гостях у якого часто бував співак Іван Козловський; у № 8 — громадський діяч XIX — початку XX століття лікар Йосип Юркевич та його син, письменник, громадсько-політичний діяч Лев Юркевич, а також письменники Микола Вороний (початок XX століття), Борис Грінченко (початок XX століття), Максим Рильський (1910 рік), ботанік і гідробіолог, академік АН УРСР Олександр Топачевський (1944–1959).
Цінною пам'яткою історії є будинок № 9, який з 1908 року належав родині Грушевських. Тут проживав із родиною український історик, громадський та державний діяч Михайло Грушевський. У цьому ж будинку в різний час проживали історик мистецтва, академік ВУАН Олексій Новицький (1922–1923), художник Федір Кричевський (1910–20-ті роки) та Анатолій Петрицький (1918–1922). На час придбання садиби Грушевськими до її складу також входив двоповерховий будинок на розі Паньківської та Микільсько-Ботанічної вулиць (наразі втрачено), який колись належав професорові Київського університету Олексію Козлову[ru]. У 1863 році тут винаймав кімнату студент, а пізніше викладач Київського університету Михайло Драгоманов. У 1908 році будинок було зруйновано, натомість зведено семиповерховий прибутковий будинок, в якому мешкали художник і архітектор Василь Кричевський, письменники Юрій Тищенко та Спиридон Черкасенко, поет Олександр Олесь, історик мистецтва Сергій Гіляров, математик і механік Василь Єрмаков, професор кафедри зоотехніки Політехнічного інституту Сергій Іванов[ru], політичні діячі Михайло Корчинський і Микола Порш, економіст Леонід Яснопольський.
У будинку № 5 (втрачено) проживали професори Київського університету Павло Ромер[ru] та Петро Цитович (1880-ті роки), у будинку № 7 (втрачено) — археолог і мистецтвознавець Микола Макаренко (1920-ті роки), у будинку, що розташовувався на місці особняка Йосипа Юркевича (№ 8) — історик Євген Тарле та політичний діяч доби УНР Михайло Ткаченко.
У будинку № 10 мешкав український фольклорист і композитор Порфирій Демуцький (1920-ті роки), у № 12 — зоолог, зоогеограф Володимир Артоболевський (початок XX століття), журналіст і громадсько-політичний діяч Костянтин Василенко, рідний брат Миколи Василенка (1908–1912), у № 14-а — правознавець Леонід Білогриць-Котляревський (1904–1908), громадська діячка Людмила Драгоманова (1898–1918), дружина Михайла Драгоманова, та їх син журналіст Світозар Драгоманов (1898–1943).
Будинок № 2 зведений як будинок Маріїнського дитячого притулку на кошти підприємця і мецената Ніколи Терещенка, для якого це була перша масштабна благодійна справа. У будинку також діяла Київська губернська опіка дитячих притулків, яку очолювали на початку XX століття київські губернатори Олексій Гирс та Павло Саввич[ru], членами були князь Микола Рєпнін[ru], міський голова Василь Проценко, сенатор Лев Томара, генерал-ад'ютант Михайло Драгомиров, підприємці Лев і Лазар Бродські, Мойсей Гальперін, Якуб Гретер та інші підприємці, громадські, державні та військові діячі. У домовій церкві дитячого притулку в 1921–1922 роках служив проповідник о. Анатолій (А. Жураковський)[ru]. Тепер цей будинок належить Інституту психології імені Г. С. Костюка, в якому працювали відомі вчені Віталій Войтко (1971–1989), Григорій Костюк (1945–1981), Людмила Проколієнко (1983–1990), Володимир Роменець (1991–1998).
У будинку № 17 у 1920–30-х роках розташовувався Київський технікум експлуатації залізниць, в якому викладали гігієніст Семен Познанський, вчений у галузі механіки, академік ВУАН Петро Супруненко.
Пам'ятники та меморіальні дошки |
- буд. № 3 — меморіальна дошка на честь професора Михайла Микиші (1885–1971), який жив і працював у цьому будинку в 1949–1971 роках. Встановлено 13 квітня 1976 року, скульптор Наталія Дерегус, архітектор Анатолій Сницарев.
- буд. № 5 — меморіальна дошка на честь Ісаака Баренбойма.
Установи та заклади |
Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України (буд. № 2)- Український державний інститут «Укрдіпробудміст» (буд. № 5)
- Український генеральний проектний інститут з проектування підприємств штучного волокна (буд. № 11)
- Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського (буд. № 9)
Зображення |
Меморіальна дошка М. В. Микиші
Меморіальна дошка Н. Н. Федутенко
Примітки |
↑ План пустопорожним Кварталам состоящим вокруг постройки Зданий Университета с-го Владимира… Составлен 1838 года Апреля 16 Дня по предписанию Киевского Строительного Комитета от 26 Генваря 1838 Года за № 209 / Киевский Городской Землемер Шмигельский. — [1:4 200], [50 саж. в дм]. — [К.], 1838 // НБУВ, сектор картографічних видань, інв. № 22372, 22373. (рос. дореф.)
↑ [План Лыбедской части г, Киева с перечнем владельцев участков]. — Без м-ба. — [К.], 1846. // НБУВ, сектор картографічних видань, інв. № 22368. (рос. дореф.)
↑ Машкевич С. В. Улицы Киева. Ретропутешествие. — Х. : Фолио, 2015. — С. 36–39. (рос.)
↑ Постанова президії Київської міської Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів від 19 липня 1939 року № 1143/29 «Про перейменування вулиць м. Києва по Сталінському району» // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 1, спр. 11844, арк. 47, 47зв. Архівовано з першоджерела 10 квітня 2015.
↑ Постанова виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 6 грудня 1944 року № 286/2 «Про впорядкування найменувань площ, вулиць та провулків м. Києва». Дод. № 1. Дод. № 2. // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 4, спр. 38, арк. 65–102. Архівовано з першоджерела 22 червня 2013. Архівовано з першоджерела 22 червня 2013. Архівовано з першоджерела 22 червня 2013.
↑ Рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 19 жовтня 1990 року № 905 «Про повернення вулицям історичних назв, найменування та перейменування вулиць, станцій метро та нового мостового переходу в м. Києві» // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 8, спр. 3775, арк. 75–77. (Бюлетень виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів. — 1990. — № 11. — С. 10–11.) Архівовано з першоджерела 8 березня 2013.
Джерела |
Веб-енциклопедія Києва. (Умови використання).
Вулиці Києва. Довідник / упоряд. А. М. Сигалов та ін. — К. : Реклама, 1975. — С. 173.
Вулиці Києва. Довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1995. — С. 162. — ISBN 5-88500-070-0.
Вулиці Києва. Довідник / під ред. А. М. Сигалова. — К. : Агентство преси «Журналіст», 2005. — С. 31. — ISBN 966-95457-1-5.
Паньківська вулиця // Вулиці міста Києва: офіційний довідник / Додаток до рішення Київської міської ради від 22 січня 2015 року № 34/899 «Про затвердження офіційного довідника „Вулиці міста Києва“». — С. 186.
Киев: энциклопедический справочник / под ред. А. В. Кудрицкого — К. : Гл. ред. Украинской Советской Энциклопедии, 1982. — С. 612. (рос.)
Пам'ятки історії та культури України: Каталог-довідник. Зошит 2: Каталог-довідник пам'яток історії та культури України: м. Київ / В. О. Горбик (кер. автор. колект.) та ін. — К., 2007. — С. 142–144. — ISBN 978-966-8999-05-5.
Звід пам'яток історії та культури України. Енциклопедичне видання у 28-ти томах. Том 1, ч. 2. К., 2003
Паньківська вулиця // МІАС ЗМД «Містобудівний кадастр Києва».
Посилання |
Кочевых Олег. Паньковщина: берег чудес // Отрок.ua. — 2008. — № 2 (32). (рос.) Архівовано з першоджерела 10 червня 2016.
Лавров Дмитрий. Секреты Паньковской и Тарасовской улиц // Сегодня. — 2003. — № 131 (1476). — 14 июня. (рос.) Архівовано з першоджерела 18 січня 2015.
Паньковская // Сайт «Интересный Киев». (рос.)
 | Це незавершена стаття про Київ. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
| ||||||||
