Ufdjrw

Кирилиця біл. кірыліца, болг. кирилица, мак. кирилица, рос. кириллица, серб. ћирилица, хорв. ćirilica, укр. кирилиця
Вид	Абетка
Мови	Національні мови: Слов'янські:  Білорусь  Болгарія  Боснія і Герцеговина  Північна Македонія  Росія  Сербія  Україна  Чорногорія Не слов'янські:  Казахстан  Киргизстан  Монголія  Таджикистан
Період	з 940
Походження	Єгипетські ієрогліфи Протосинайське письмо Фінікійське письмо Грецька абетка Кирилиця
Сестринські системи	Латиниця Коптська абетка Вірменська абетка Грузинська писемність Глаголиця
Напрям	Зліва направо
Юнікод	U+0400–U+04FF Cyrillic U+0500–U+052F Cyrillic Supplement U+2DE0–U+2DFF Cyrillic Extended-A U+A640–U+A69F Cyrillic Extended-B U+1C80–U+1C8F Cyrillic Extended-C
Ця стаття містить символи МФА та знаки описуваної системи письма. Якщо у Вас не встановлений відповідний шрифт, то замість юнікодівських символів Ви можете побачити знаки питання, квадратики або інші знаки.

Ця стаття містить перелік джерел, але походження тверджень у ній залишається незрозумілим через практично повну відсутність виносок. Ви можете поліпшити цю статтю, розставивши посилання на відповідні джерела. (червень 2018)

Кири́лиця — алфавітна система письма в країнах Східної Європи, Північної і Центральної Азії. Одна з двох абеток староцерковнослов'янської мови, що лягла в основу алфавітів слов'янських мов та десятків різних мов світу. Базується на ранній кирилиці, розробленій в IX столітті в Першому Болгарському царстві, в Преславській книжній школі^[1][2][3]. Використовується у багатьох слов'янських мовах Південно-Східної і Східної Європи, Північної Євразії, а також неслов'янських мовах, що зазнали впливу російської. Станом на 2011 близько 252 мільйонів осіб в Євразії послуговуються кирилицею як національним алфавітом, з яких половина мешкає в Росії.

Кирилиця походить від грецького уніціального письма, розбавленого додатковими знаками глаголиці й деякими лігатурами. Ці додаткові літери використовувалися в старій церковнослов'янській мові й були відсутні в грецькій. Абетку названо на честь візантійських святих Кирила і Мефодія, яким традиція приписує винахід глаголиці. Ймовірно, розробником кирилиці були їхні учні-болгари, зокрема Климент Охридський.

1 січня 2007 р., після приєднання Болгарії до Європейського Союзу, кирилиця стала третім офіційним алфавітом ЄС, після латини і грецького письма^[4].

Історія |

Впровадження християнства значно прискорило розвиток писемності й літератури на Русі. Ще в 60-70-х роках 9 ст. візантійський імператор Михайло III відправив до слов'ян двох братів-священиків з Фесалонік (Солуні) — Костянтина (в чернецтві — Кирило) і Мефодія. Незважаючи на переслідування німецького духовенства, зацікавленого в поширенні латинської мови серед слов'ян, брати проповідували християнство в Моравії та інших слов'янських землях старослов'янською мовою. Вони упорядкували слов'янський алфавіт і переклали на церковнослов'янську (староболгарську) мову Євангеліє. На початок 11 ст. на Русі використовувалися дві системи письма — кирилиця, що базувалася на грецькому алфавіті, і глаголиця — розроблена Кирилом фонетична система, яка була менш популярна. Причому ще до 9 ст. місцеве населення користувалося абеткою з 27 літер, тоді як класична кирилиця нараховує 43 літери.

Найдавнішою з нині відомих датованою кириличною пам'яткою є напис 931 року в скельному монастирі біля села Крепча в Болгарії. Найдавніші пергаментні кириличні рукописи — Савина книга (Савине Євангеліє) кінця 10 або початку 11 ст., Супрасльський збірник 11 ст. (обидва збереглися і відкриті на територіях, що входили до складу Київської Русі) та Енинський апостол 11 ст., знайдений у Болгарії. Найдавнішою точно датованою кириличною книгою є давньоруське Остромирове Євангеліє 1056—1057 років. Кирилиця протягом 10—12 ст. вживалася рівнобіжно з глаголицею, яку поступово витісняла. Певною перевагою кирилиці перед глаголицею було відносно простіше накреслення літер. Існує думка, що кирилиця прийшла до Київської Русі з Болгарії разом із старослов'янськими богослужними книгами після офіційного прийняття християнства у 988 році. Однак кириличний напис, що зберігся на корчазі з могили поблизу села Гньоздова на Смоленщині (Росія), датують першою половиною або третьою чвертю 10 ст. Впевненіше датуються золоті та срібні монети Великого київського князя Володимира з кириличними текстами, карбовані, очевидно, з кінця 10 ст.

У писемності східних і південних слов'ян змінювалася форма літер кирилиці, змінювалися склад літер та їхнє звукове значення. Зміни графіки були пов'язані з розвитком слов'янських мов та внутрішньомовними процесами.

У 12 столітті в давньоруських рукописах виходять з ужитку такі літери, як йотований юс і юс великий, їх заміняють відповідно «Ꙗ», Ѧ або «ю», «оу». Літера юс малий поступово набула значення ['а] з попередньою м'якістю або поєднання jа. У рукописах 13 століття помітне опущення літер ь, ь, що пов'язане з заміною літер «ь» на «о» та «ь» на «е». У деяких рукописах, починаючи з 12 століття, літера Ѣ пишеться замість літери «е» (південно-західні, або галицько-волинські джерела). У низці давньоруських рукописів зустрічається заміна літери «ц» на «ч» (новгородські рукописи з 11 століття), заміна «с» на «ш», «з» на «ж» (псковські рукописи). У 14-15 століттях з'являються рукописи з заміною літер ѣ — і та ѣ — і.

У болгарських рукописах 12-13 століття спостерігається заміна юсів, великого і малого, йотовані юси виходять з ужитку; можлива заміна літер Ѣ — Ꙗ, ь — ь. У цей же період зафіксовані так звані одноерові джерела, в яких вживається або «ь», або «ь». Можливою була заміна літер «ь» та юс великий. Літера Ѫ існувала в болгарській абетці до 1945 року. Поступово виходять з ужитку літери йотованих голосних в положенні після голосних (моа, добраа), часто змішуються літери и — в.

У ранніх сербських рукописах відбувається втрата літер, що позначали носові голосні, виходить з ужитку літера «ь», а літера «ь» часто подвоюється. З 14 століття спостерігається заміна ъ — ь на літеру «а».

Протягом історії кирилиці мінявся тип письма. Першим з'явився устав. З 14 ст. поширився напівустав. Поява напівуставу була зумовлена прискоренням процесу писання, оскільки потреба в книгах та інших текстах збільшувалася. Зростання попиту на писемну продукцію, особливо в ділових паперах, вимагало пришвидшення темпу писання, що призвело до виникнення в кінці 14 ст. скоропису. Із скоропису розвинувся курсив — сучасне ручне письмо з пов'язаними літерами. В 14 ст. з'явилася і орнаментальна в'язь у заголовках. Півуставне письмо лягло в основу кириличних друкарських шрифтів. У Росії у 1708 р. був створений близький до нинішнього гражданський шрифт, яким мали писатися і друкуватися світські тексти. Накреслення літер стало спрощеним і наближеним до стилю латинського шрифту. Елементи такого шрифту в східнослов'янських друках з'явилися раніше (в Україні 1591 року в «Граматиці доброглаголиваго еллино-словенского язика»).

Кирилицею у давнину користувалися усі православні слов'яни, а також румуни й молдовани.
Із запровадженням додаткових літер і діакритичних знаків до літер кирилиці на позначення специфічних звуків на слов'яно-кириличній графічній основі ґрунтуються і нинішні системи письма українців, білорусів, росіян, болгар, македонців, сербів, чорногорців, а також (через російську) абетки багатьох народів колишнього СРСР і монгольська абетка. Населення сучасної Румунії користувалося кирилицею та слов'янською орфографією в 14-17 століттях. У 19 столітті — Румуни, а в 1932—1939 роках та з 1989 року і молдовани перейшли на латиницю. Спроби (в тому числі силоміць) запровадити замість кирилиці латиницю на західноукраїнських землях (у Галичині в 19 ст., у Закарпатті — на початку 20 ст.) були відкинуті (див: Азбучна війна).

Рання кирилиця |

Кирилиця була створена для церковно-слов'янської мови. Замінила глаголицю, яка використовувалася раніше. Містила декілька невикористовуваних сьогодні літер. Склад первісної кириличної абетки невідомий. «Класична» старослов'янська кирилиця з 43 літер, ймовірно, містить також і пізніші літери (ы, оу, йотовані). Кирилиця включає грецький алфавіт, але деякі суто грецькі літери (ксі, псі, фіта, іжиця) стоять не на своєму початковому місці, а винесені в кінець. Деякі літери кирилиці, що відсутні в грецькому алфавіті, за обрисами близькі до глаголичних. Ц та Ш зовні схожі на деякі літери давніх алфавітів (арамейське письмо, ефіопське письмо, коптське письмо, єврейське письмо, брахмі). Однозначно визначити джерело запозичення наразі дуже складно. Б за обрисами схожа на В, Щ на Ш. Принципи створення диграф у кирилиці (Ы з ЪІ, ОУ, йотовані літери) загалом наслідують глаголичні.

Літери кирилиці використовуються для запису чисел за грецькою системою (кирилична система числення). Замість пари зовсім архаїчних знаків — сампі та стигма, — що не входять навіть до класичного грецького алфавіту з 24 літер, пристосовані інші слов'янські літери — Ц (900) і S (6) ; згодом і третій такий знак, Коппа, спочатку використовувався в кирилиці для позначення 90, але його заступила літера Ч. Деякі літери, що відсутні в грецькому алфавіті (наприклад, Б, Ж), не мають числового значення. Це відрізняє кирилицю від глаголиці, де числові значення не відповідали грецьким і ці літери не пропускалися.

Літери кирилиці мають власні назви, за різними загальним слов'янським іменам, які з них починаються, або прямо запозичені з грецької (ксі, псі); етимологія деяких назв спірна. Так само, судячи з давніх абецедаріїв, називалися й літери глаголиці. Ось список основних знаків кирилиці:

Літера	Напис- ання	Числове значення	Читання	Назва
А		1	[а]	аз
Б			[б]	бу́ки
В		2	[в]	ві́ди
Г		3	[г]	глаго́ль
Д		4	[д]	добро́
Е, Є		5	[е]	єсть
Ж			[ж']	живі́те
Ѕ		6	[дз']	зіло́
ʐ, З		7	[з]	земля́
И		8	[и]	і́же (8-кове)
І, Ї		10	[і]	і (10‑кове)
К		20	[к]	ка́ко
Л		30	[л]	лю́ди
М		40	[м]	мислі́те
Н		50	[н]	наш
О		70	[о]	он
П		80	[п]	поко́й
Р		100	[р]	рци
С		200	[с]	сло́во
Т		300	[т]	тве́рдо
Ѹ, Ү		(400)	[у]	ук
Ф		500	[ф]	ферт
Х		600	[х]	хір
Ѡ		800	[о]	оме́га
Ц		900	[ц’]	ци
Ч		90	[ч’]	черв
Ш			[ш’]	ша
Щ			[ш'т’] ([ш'ч’])	ща
Ъ				єр
Ы			[и]	єри́
Ь			[ь]	єрь
Ѣ			[æ], [ие]	ять
Ю			[йу]	ю
Ꙗ			[йа]	А йотоване
Ѥ			[йе]	Е йотоване
Ѧ		(900)	[ен]	Малий юс
Ѫ			[он]	Великий юс
Ѩ			[йен]	юс малий йотований
Ѭ			[йон]	юс великий йотований
Ѯ		60	[кс]	ксі
Ѱ		700	[пс]	псі
Ѳ		9	[θ], [ф]	фіта́
Ѵ		400	[и], [в]	іжиця

Вживання кирилиці в різних мовах |

Розподіл кирилиці в усьому світі. Ця карта показує країни світу, що застосовують кирилицю: за допомогою темно-зеленого для країн, що послуговуються нею як офіційною абеткою, зеленого для тих, що використовують як одну з декількох офіційних абеток, та світло-зеленого для країн, що раніше вживали кирилицю, але тепер не роблять цього.

Докладніше: Кириличні літери в різних абетках

На основі кирилиці створені абетки таких слов'янських мов:

• 
  білоруської мови (білоруська абетка),


• 
  болгарської мови (болгарська абетка),


• 
  македонської мови (македонська абетка),


• 
  російської мови (російська абетка),


• 
  сербської мови (вуковиця),


• 
  української мови (українська абетка),


• 
  чорногорської мови (чорногорська абетка).

Кирилиця є офіційним письмом для більшості мов Росії. Цим абеткам властива значна кількість спеціальних літер, що не трапляються в кирилиці аж до XX століття.

Кирилицю використовують для запису також таких державних неслов'янських мов як киргизька, таджицька, монгольська, казахська; частково також для узбецької (в Узбекистані йде поступовий перехід на латинську графіку).

До початку 1990-их кириличним письмом послуговувались також для азербайджанської, туркменської та молдавської мов. На території невизнаної Придністровської Молдавської республіки для запису молдавської мови досі використовують кирилицю.

Сучасна українська кирилиця |

Докладніше: українська абетка та українська мова

' не читається

Сучасна білоруська кирилиця |

Докладніше: білоруська абетка та білоруська мова

Сучасна болгарська кирилиця |

Докладніше: болгарська абетка та болгарська мова

Сучасна російська кирилиця |

Докладніше: російська абетка та російська мова

Сучасна сербська кирилиця |

Докладніше: сербська абетка та сербська мова

Румунська і молдавська кирилиця |

Докладніше: румунська мова та молдавська мова

¹: перед e та i

²: перед усіма іншими літерами

Македонська кирилиця |

Докладніше: македонська мова

Монгольська кирилиця |

Докладніше: монгольська мова та монгольське письмо

Кирилиця на клавіатурі |

Докладніше: ЙЦУКЕН

Для української мови |

Див. також |

• Українська абетка


• Польська кирилиця


• (Кирилична система числення)


• Свято кирилиці


• Кириличні літери в різних абетках


• 
  Кирилиця в Юнікоді^[ru]

Примітки |

Джерела та література |

• 
  В. В. Німчук. Кирилиця // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 291. — ISBN 978-966-00-0692-8.
  


• 
  В. В. Німчук. Кирилиця // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2016. — ISBN 944-02-3354-X.
  пошук онлайн
  
  


• 
  Історія української культури. Том 2. Українська культура XIII — першої половини XVII століть.


• 
  Енциклопедія «Українська мова».

Література |

• A. Leskien: Handbuch der altbulgarischen (altkirchenslavischen) Sprache. Grammatik — Texte — Glossar. 10. von Johannes Schröpfer mit Verbesserungen und Ergänzungen versehene Auflage. Winter, Heidelberg 1990, ISBN 3-533-00615-8 (Indogermanische Bibliothek. Reihe 1: Lehr- und Handbücher).


• Hartmut Trunte: Altkirchenslavisch. 5. völlig neu bearbeitete Auflage. Sagner, München 2003, ISBN 3-87690-480-3 (Словѣньскъи ѩзыкъ. Ein praktisches Lehrbuch des Kirchenslavischen in 30 Lektionen. Zugleich eine Einführung in die slavische Philologie. Bd. 1 = Slavistische Beiträge. 264 = Studienhilfen. Bd. 1).


• Gerhard Podskalsky: Theologische Literatur des Mittelalters in Bulgarien und Serbien 865—1459, C.H.Beck, 2000, ISBN 3-406-45024-5
  


• Florin Curta: Southeastern Europe in the Middle Ages, 500—1250, Cambridge University Press, 2006, ISBN 0-521-81539-8
  


• Paul Cubberley (1996) «The Slavic Alphabets» and later finalized and spread by disciples Kliment and Naum in Ohrid and Preslav schools of Tsar Boris' Bulgaria. In Daniels and Bright, eds. The World's Writing Systems. Oxford University Press. ISBN 0-19-507993-0.


• 
  Eleonora Gallucci, Ucitel'noe Evangelie di Costantino di Preslav (IX—X sec.). Tradizione testuale, redazioni, fonti greche. — Europa Orientalis, XX (2001), 49-138 (Belehrendes Evangelium von Konstantin von Preslaw.)


• Илиев, И. Кратка история на кирилската азбука. Пловдив. 2012. Кратка история на кирилската азбука
  


• Лавров П. А., Палеографическое обозрение кирилловского письма, П., 1914;


• Лоукотка Ч., Развитие письма, пер. с чешского, М., 1950;


• Истрин В. А., 1100 лет славянской азбуки, М., 1963 (лит.);


• Щепкин В. Н., Русская палеография, 2 изд., М., 1967;


• Карский Е. Ф., Славянская кирилловская палеография, 2 изд., М., 1979;


• Сказание о начале славянской письменности. [Комментированное издание текста древних источников. Вступительная статья, перевод и комментарии Б. Н. Флори], М., 1981;


• Бернштейн С. Б., Константин-Философ и Мефодий, М., 1984;


• Ђорђић Петар, Историја српске ћирилице, Београд, 1971;


• Bogdan Damian P., Paleografia româno-slavă, Buc., 1978.

Посилання |

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Cyrillic alphabet

• 
  Кирилиця на сайті Omniglot (англ.)


• Unicode Code Charts: Cyrillic (PDF), Cyrillic Supplement (PDF)


• 
  Слов'янські мови і кодування ([1])


• Откуда есть пошла славянская письменность (рос.)


• Кириличні кодування


• Універсальний автоматичний декодер Кирилиці


• Болгарський «Закон про транслітерацію» Закон за транслитерацията від 13 березня 2009 року


• 
  Кирилиця, каталог посилань Open Directory Project