Ufdjrw

Антарктида

Площа	&&&&&&&014000000.&&&&&014 000 000[1] км²
Площа островів	найбільший острів — Беркнер 0Помилка виразу: незрозумілий розділовий знак «,».Помилка виразу: незрозумілий розділовий знак «,»43 873 км²
Довжина берегової лінії	0Помилка виразу: незрозумілий розділовий знак «,».Помилка виразу: незрозумілий розділовий знак «,»17 968 км
Середня висота над рівнем моря	понад 2000 м
Найбільша висота над рівнем моря	4892 м[2]
Найменша висота над рівнем моря	— 2555 м (2555 м нижче рівня моря)
Найпівнічніша точка	Сіфре
Найпівденніша точка	Південний полюс90°00′ пд. ш. 00°00′ сх. д. / 90.000° пд. ш. 0.000° сх. д. / -90.000; 0.000
Найзахідніша точка	відсутня
Найсхідніша точка	відсутня
Найнижча температура	−94,7 °C (виміряно зі супутника)[3]
Чисельність населення:	0 (2015)[4] ~ 0,005[5] млн. мешканців
Густота населення:	— осіб/км²

Антаркти́да (від грец. αντι — проти та грец. αρκτικος — північний, «протилежний Арктиці») — континент у південній півкулі навколо географічного південного полюса, омивається Південним океаном, охоплює приблизно 10 % суходолу Землі. Там розташовані 90 % світових запасів криги, в яких сконцентровано 70 % прісної води на Землі.

Загальна площа поверхні — 13 900 000 км², без шельфових льодовиків 12,6 млн км² звуженням між морем Веделла і морем Росса.

Географія |

Географічний поділ |

Докладніше: Територіальний поділ Антарктиди

Територія Антарктиди ділиться на географічні площі та області, які були відкриті роками раніше різними мандрівниками. Область, досліджувана і названа на честь відкривача (або інших осіб), називається «земля».

Список земель Антарктиди:

• Земля Аделі


• Земля Олександра I


• Земля Вікторії


• Земля Вільгельма II


• Земля Георга V


• Земля Ґреяма


• Земля Кемпа


• Земля Королеви Єлизавети


• Земля Королеви Мод


• Земля Королеви Мері


• Земля Котса


• Земля Мак-Робертсона


• Земля Мері Берд


• Земля Палмера


• Земля Принцеси Єлизавети


• Земля Вілкса


• Земля Едуарда VII


• Земля Елсворта


• Земля Ендербі

Крім того, до Антарктиди належать Південні Оркнейські, Південні Шетландські острови, острови Баллені і Беркнер.

Найпівнічнішою точкою континенту є мис Прайм-Хед^[en]

Рельєф |

Рельєф Антарктиди.

Антарктида — найвищий континент Землі, середня висота поверхні континенту над рівнем моря становить понад 2000 м, а в центрі континенту досягає 4000 метрів. 99,5 % поверхні покриває материковий лід товщиною до 4776 м (середня товщина 1880 м), який піднімається до 4010 м (в середньому до 2040 м), під яким прихований континентальний рельєф і лише 0,3 % (близько 40 тис. км ²) її площі вільні від льоду — в основному в Західній Антарктиді і Трансантарктичних горах: острови, ділянки узбережжя, так звані оази і окремі гребені і гірські вершини (нунатаки), що підносяться над крижаною поверхнею. Трансантарктичні гори, що перетинають майже весь материк, ділять Антарктиду на дві частини — Західну Антарктиду та Східну Антарктиду, що мають різне походження і геологічну будову. На сході розташоване високе (найбільше піднесення поверхні льоду ~ 4100 м над рівнем моря) покрите льодом плато. Західна частина складається з групи гористих островів, з'єднаних між собою льодом. На тихоокеанському узбережжі розташовані Антарктичні Анди, висота яких перевищує 4000 м; найвища точка континенту — 4892 м над рівнем моря — масив Вінсон у горах Елсворта^[2]. У Західній Антарктиді знаходиться і найглибша депресія континенту — западина Бентлі, імовірно, рифтового походження. Глибина западини Бентлі, заповненої льодом, досягає 2555 м нижче рівня моря. Південний полюс лежить на висоті близько 2800 м.

Територіальний поділ Антарктиди

Підлідний рельєф |

Антарктична топографія

Рельєф поверхні материка без льодовикового покрову.

Дослідження за допомогою сучасних методів дали змогу більше дізнатися про підлідний рельєф південного материка. В результаті досліджень з'ясувалося, що близько третини материка лежить нижче рівня світового океану, дослідження також показали наявність гірських ланцюгів і масивів.

Частина континенту має складний рельєф і великі перепади висот. Тут знаходяться найвища вершина — гора Вінсон (масиву Вінсона 4892 м) і найглибша западина (прогин Бентлі −2555 м) в Антарктиді. Антарктичний півострів є продовженням південноамериканських Анд, які тягнуться в напрямку південного полюса, трохи ухиляючись від нього в західний сектор.

Східна частина материка має переважно згладжений рельєф, з окремими плато й гірськими хребтами висотою до 3–4 км. На сході Антарктиди розташовані підлідні гори Гамбурцева та гори Вернадського.

Дослідження підлідного рельєфу, проведені НАСА, виявили в Антарктиді кратер астероїдного походження. Діаметр воронки становить 482 км. Кратер утворився в результаті падіння на Землю астероїда діаметром приблизно в 48 кілометрів (більший за Ерос), приблизно 250 мільйонів років тому, у Пермському періоді. Пил, піднятий під час падіння й вибуху астероїда, спричинив багатовікове похолодання й загибель більшої частини флори та фауни тієї епохи. Цей кратер на сьогоднішній день вважається найбільшим на Землі^[6].

Внутрішні води |

Загальний опис |

У зв'язку з тим, що не тільки середньорічні, а й на більшості території навіть літні температури в Антарктиді не перевищують нуля градусів, опади там випадають тільки у вигляді снігу (дощ — вкрай рідкісне явище). Він утворює льодовиковий (сніг спресовується під власною вагою) покрив завтовшки понад 1700 м, і місцями досягає 4300 м. У антарктичних льодах сконцентровано близько 90 % всієї прісної води Землі. Однак, в Антарктиді існують озера, а в літній час і річки. Живлення річок льодовикове. Завдяки інтенсивній сонячній радіації, обумовленій винятковою прозорістю повітря, танення льодовиків відбувається навіть при незначній мінусовій температурі повітря. На поверхні льодовика, часто на значній відстані від узбережжя, утворюються струмки талої води. Найінтенсивніше танення відбувається поблизу оазисів, поруч з кам'янистими ґрунтами, які нагріваються на сонці. Оскільки всі струмки наповнюються завдяки таненню льодовика, то їх водний і рівневий режим повністю визначаються змінами температури повітря й сонячної радіації. Найбільші витрати води в них спостерігаються в години найбільш високих температур повітря, тобто в другій половині дня, а найменші — у нічні години, причому нерідко в цей час русла повністю пересихають. Нальодовикові струмки й річки, як правило, мають дуже звивисті русла і з'єднують численні нальодовикові озера. Відкриті русла зазвичай закінчуються, не доходячи до моря чи озера, а водотік прокладає свій шлях далі під льодом або в товщі льодовика, на зразок підземних річок у карстових районах.

З настанням осінніх морозів стік припиняється, і глибокі, зі стрімкими берегами, русла заносяться снігом або перекриваються сніговими мостами. Іноді майже постійні поземки і часті завірюхи перекривають русла струмків ще до того, як припиниться стік, і тоді струмки течуть у крижаних тунелях, зовсім непомітних з поверхні. Як і тріщини у льодовиках, вони небезпечні, оскільки важкі машини можуть провалюватися в них. Якщо сніговий міст недостатньо міцний, він може провалитися і під вагою людини. Річки антарктичних оазисів, що протікають по ґрунту, зазвичай не перевищують довжини декількох кілометрів. Найбільша — річка Онікс, понад 20 км завдовжки. Річки існують тільки в літній час.

Блакитний лід, що вкриває озеро Фріксел в Трансантарктичних горах.

Антарктичні озера теж мають ряд особливостей, через що іноді їх виділяють в особливий, антарктичний тип. Знаходяться вони в оазисах або сухих долинах і майже завжди покриті товстим шаром льоду. Однак, у літній період вздовж берегів і в гирлах тимчасових водотоків утворюється смуга відкритої води кілька десятків метрів шириною. Найчастіше, озера стратифіковані. Біля дна спостерігається шар води з підвищеною температурою і солоністю, як, наприклад, в озері Ванда. В деяких невеликих безстічних озерах концентрація солі значно висока, і вони можуть бути повністю вільними від льоду. Наприклад, озеро Дон Жуан з високою концентрацією в його водах хлориду кальцію, замерзає тільки при дуже низьких температурах. Антарктичні озера невеликі, тільки деякі з них більші 10 км² (озеро Ванда, озеро Фігурне). Найбільше з антарктичних озер — озеро Фігурне в оазисі Бангера. Звиваючись серед пагорбів, воно тягнеться на 20 кілометрів. Площа його дорівнює 14,7 км², а глибина перевищує 130 метрів. Найглибше — озеро Радок, його глибина сягає 362 м.

Є на узбережжі Антарктиди озера, що утворилися в результаті підпору води сніжниками або невеликими льодовичками. Вода в таких озерах нагромаджується іноді протягом декількох років до тих пір, поки рівень її не підніметься до верхнього краю природної греблі. Тоді надлишки води починають витікати з озера. Утворюється русло, яке швидко поглиблюється, витрата води зростає. У міру поглиблення русла рівень води в озері падає, і воно зменшується у своїх розмірах. Взимку пересохле русло заноситься снігом, який поступово ущільнюється, і природна гребля відновлюється. Наступного літнього сезону озеро знову починає наповнюватися талими водами. Проходить кілька років, поки озеро не наповниться, і його води знову не прорвуться в море.

Порівнюючи Антарктиду з іншими материками, можна зазначити, що на Південному полярному материку абсолютно відсутні заболочені ділянки. Однак у прибережній смузі є своєрідні льодовикові «болота». Вони утворюються влітку в пониженнях, заповнених снігом і фірном. Тала вода, що стікає в ці зниження, зволожує сніг і фірн, в результаті чого і виходить сніжно-водяна каша, в'язка, як звичайні болота. Глибина таких «боліт» найчастіше незначна — не більше метра. Зверху вони бувають вкриті тонкою крижаною кіркою. Як і справжні болота, вони часом непрохідні навіть для гусеничного транспорту.

Підльодовикові озера |

У 1990-х роках російськими вченими було виявлено підльодовикове озеро, яке не замерзає: Схід — найбільше з антарктичних озер, що має довжину 250 км і ширину 50 км; озеро вміщує близько 5400 тис. км³ води.

У січні 2006 року геофізики Робін Белл і Майкл Штудінгер з американської геофізичної обсерваторії Ламонт-Догерті виявили друге і третє за розмірами підльодовикові озера, площею 2000 км² і 1600 км² відповідно, розташовані на глибині близько 3 км від поверхні континенту. Вони повідомили, що це можна було б зробити раніше, якби дані радянської експедиції 1958—1959 років були проаналізовані більш ретельно. Крім цих даних, були використані дані супутників, покази радарів і виміри сили тяжіння на поверхні континенту.

Всього на 2007 рік в Антарктиці виявлено понад 140 підльодовикових озер.

Підльодовикові річки |

У ході проведення комплексного дослідження, зокрема, радарного сканування, обробки даних супутникової зйомки, вчені виявили, що під льодами Антарктиди існують бурхливі річки. У них міститься тала вода. Протяжність виявлених тунелів становить 250 метрів^[7]. Тунелі закінчуються там, де материковий льодовик стає шельфовим. Там же беруть свій початок виїмки на дні океану. Потоки, що знаходяться під шельфовим льодовиком, відіграють одну з найважливіших ролей у процесі танення льоду.

Геологія |

Докладніше: Геологія Антарктиди

Антарктида ділиться на Східну (близько 10 млн км²) і Західну з Антарктичним півостровом, які різні за своєю геологічною будовою: Східна Антарктида — докембрійська Антарктична платформа, облямована пізнішими складчастими утвореннями, Західна Антарктида — Каледонська плита й Андійський складчастий пояс (антарктичний півострів і прилеглі до нього райони).

Геологічна будова Східної Антарктиди |

Східна Антарктида являє собою стародавню докембрійську континентальну платформу (кратон), схожу з платформами Індії, Бразилії, Африки та Австралії. Всі ці кратони утворилися при розпаді суперконтиненту Гондвани. Вік порід кристалічного фундаменту становить 2,5–2,8 млрд років, найдавніші породи — Землі Ендербі — понад 3 млрд років.

Фундамент покритий молодшим осадовим чохлом, сформованим 350—190 млн років тому, в основному морського походження. У шарах з віком 320—280 млн років наявні льодовикові відкладення, проте молодші містять викопні рештки рослин і тварин, у тому числі іхтіозаврів, що свідчить про сильну відмінність клімату того часу від сучасного. Знахідки теплолюбних плазунів та папоротеподібної флори були зроблені першими дослідниками Антарктиди і стали одним з вагомих доказів широкомасштабних горизонтальних рухів плит, що підтверджує концепцію тектоніки плит.

Геологічна будова Західної Антарктиди |

Західна частина складена молодими кайнозойськими породами. Прояви вулканізму, зосереджені в Західній Антарктиці, пов'язані з Антарктичним півостровом, що виник в ході Андського періоду гороутворення. Деякі з вулканів, особливо острівні, вивергалися в останні 200 років. Найактивніший вулкан Антарктиди — Еребус на острові Росса в однойменному морі. Його називають «вулкан, що сторожить шлях до Південного полюса».

Заледеніння |

Більша частина поверхні Антарктиди (понад 95 %) вкрита льодовиковим щитом потужністю до 1500—3000 м. Вільна від льоду поверхня становить лише 4,5 % площі материка. Це незначні прибережні ділянки суходолу («оазиси») і найвищі гори. Поверхня льодовика розбита численними тріщинами й провалами. Встановлено, що в ряді місць Антарктиди ложе льодовика лежить нижче від рівня моря. Лід перебуває в постійному русі. Від центра Антарктиди він розтікається до її периферії (в районі обсерваторії «Мирний» швидкість руху льоду 30—45 м за рік) і круто обривається в бік моря, утворюючи високі льодові стіни—бар'єри. Висота найбільшого в Антарктиді льодового бар'єра Росса 45—73 м, але переважно 30—40 м. У багатьох місцях лід, що сповзає в море, утворює плаваючі, припаяні до суші, великі шельфові льодовики (Росса, Шеклтона та інші) загальною площею понад 900 тис. км². Льодовики постійно відламуються і дають початок айсбергам, які виносяться на північ в океани, що омивають Антарктиду.

Згідно повідомлень ООН (Програми ООН з навколишнього середовища) “За 25 років, з 1992 по 2017 роки, Антарктика втратила 3 ​​трильйони тонн льоду. Темпи скорочення маси льоду в Антарктиді потроїлися з 2012 року. Якщо до 2012 року щорічно тануло 76 млрд тонн льодів Антарктиди, то в останні роки цей показник збільшився до 219 млрд тонн”^[8]

• 
  

  

  
  

  
  

  Гори Тангра, о. Лівінгстон
  

  
  

  
  


• 
  

  

  
  

  
  

  Типовий краєвид Антарктиди
  

  
  

  
  


• 
  

  

  
  

  
  

  Пік Святого Бориса, острів Лівінгстона
  

  
  

  
  


• 
  

  

  
  

  
  

  Піки Уни, Канал Лемера
  

  
  

  
  

Корисні копалини |

Корисні копалини: кам'яне вугілля, залізна руда, слюда, мідь, свинець, цинк, графіт тощо. На континенті знаходиться близько 40 міжнародних станцій, на яких перебувають близько 2–3 тис. осіб.

Докладніше: Корисні копалини Антарктиди

Вулканізм |

Докладніше: Вулканізм Антарктиди

У регіоні Антарктиди існує близько 140 підлідних вулканів. Зокрема, дослідження Західно-антарктичного рифту (West Antarctic Rift) виявили 91 новий вулкан, прихований під товщею льоду (дані Sky News). Їх висота становить від 100 до 3850 метрів, товщина покриває їх льоду в деяких місцях перевищує 4 км.^[9]

Клімат |

Ця стаття містить перелік джерел, але походження тверджень у ній залишається незрозумілим через практично повну відсутність виносок. Ви можете поліпшити цю статтю, розставивши посилання на відповідні джерела. (січень 2019)

Клімат Антарктиди надзвичайно суворий. У центральних районах Антарктиди протягом року існує стійкий полярний антициклон. У літньо-осінній період на окраїнах Антарктиди спостерігається циклонічна діяльність, яка інколи поширюється і на її внутрішню частину.

На радянській (тепер — російська) антарктичній станції «Восток» 21 липня 1983 року було зареєстровано найнижчу температуру повітря на Землі за всі роки метеорологічних спостережень: 89,2 градуси Цельсія нижче нуля^[10][11]. Район отримав назву Полюс холоду Землі.

У грудні 2013 року, навколо японської полярної станції «Купол Фудзі», вченими було зафіксовано новий рекорд найнижчої температури на поверхні Землі — мінус 94,7 °C. Правда, за повідомленнями, вимірювання проводилися не за допомогою метеостанції, а із супутника, тому враховувати цей температурний рекорд можна з певною часткою умовності. Дослідження проводилось фахівцями Американського національного центру снігових і льодових даних^[12].

Найвища у прибережній зоні −11,6 °C (станція Оаза). Температура —40° можлива протягом усього року.

Різкі температурні контрасти між переохолодженим материком і теплішими водами океанів зумовлюють часті й сильні вітри, які нерідко досягають ураганної сили (80—90 м/сек).

Річні суми опадів у прибережній смузі 500—600 мм, у внутрішніх районах 100—150 мм.

Австралійськими та американськими вченими виявлено ряд фактів-доказів про те, що в минулому клімат Антарктиди був на 20 - 25 градусів по Цельсію тепліший за нинішній. До ціх доказів відноситься листя, деревина, квітковий пилок, мох, яйця комах тощо. Щоб все це утворювалося потрібно, щоб були достатньо тривалі теплі періоди для росту і розвитку рослин і комах.

Флора і фауна |

• 
  

  

  
  

  
  

  Імператорські пінгвіни в Антарктиді
  

  
  

  
  


• 
  

  

  
  

  
  

  Імператорський пінгвін
  

  
  

  
  


• 
  

  

  
  

  
  

  Антарктичний криль Euphausia superba
  

  
  

  
  


• 
  

  

  
  

  
  

  Підводний світ Антарктиди
  

  
  

  
  


• 
  

  

  
  

  
  

  Щучник антарктичний
  

  
  

  
  

Органічний світ надзвичайно бідний. Незначні вільні від льоду узбережні ділянки і скелі вкриті лишайниками, водоростями, мохами; в Морській Антарктиці зростає два види аборигенних квіткових рослин. Окрім них трапляються лишайники, гриби, водорості. Фауна пов'язана з морем і зосереджена на узбережжі і прибережних островах. Представлена кількома видами птахів (пінгвіни, поморники, буревісники, альбатроси, баклани) та антарктичними тюленями.

Флора |

Клімат Антарктиди не сприяє розвитку великої кількості рослин. Поєднання морозів, поганої якості ґрунтів, обмаль вологи і брак сонячного світла пригнічує ріст рослин. Як результат, рослинність обмежується, головним чином, мохами. Автотрофні організми складаються з найпростіших. Флора континенту в основному складається з лишайників, мохів, водоростей і грибів. Період розвитку рослинності (вегетаційний період), зазвичай короткий і триває лише кілька літніх місяців (грудень–квітень, Морська Антарктика) чи тижнів (Континентальна Антарктика). Найбагатшою є флора Морської Антарктики (західне узбережжя Антарктичного півострова). Зокрема в районі Аргентинських островів, де знаходиться Українська антарктична станція «Академік Вернадський» зростає 2 види квіткових рослин, а саме щучник (Deschampsia antarctica Desv.) та перлинниця (Colobanthus quitensis (Kunth) Bartl.) антарктичні, біля 49 видів мохів, 7 видів печіночників (близьких до мохів примітивних рослин), а також біля 123 видів лишайників — організмів що складаються з гриба та водорості). У наземних рослинних угрупованнях Морської Антарктики зустрічаються також гриби (в тому числі ліхенофільні), мікро- та макро-зелені водорості (Chlorophyta) – 30 видів, діатомові водорості – 41 вид, а також 7 видів синьо-зелених водоростей (Cyanophyta). Вивчення їх біорізноманіття ще тільки починається. Адже виявлене становить лише 30% від загального біорізноманіття наземних видів водоростей, які зустрічаються в Антарктиці. В районі Аргентинських островів відмічено 14 видів морських водоростей-макрофітів^[13]. Загалом Антарктиді налічується більш ніж 200 видів лишайників та близько 50 видів мохів. Сімсот видів водоростей, більшість з яких є фітопланктон. На континенті спостерігається явище барвистого снігу, що пояснюється наявністю цілих колоній водоростей і діатомових водоростей, особливо це характерно для прибережних районів в літній період.

Окрім аборигенних в Морській Антарктиці зустрічаються заносні або інзвазивні види квіткових рослин, присутність яких є проявом зростаючого антропогенного пресу на Антарктику^[14].

Фауна |

Лише незначна кількість наземних безхребетних обрали місцем перебування Антарктиду^[15]. Це мікроскопічні кліщі, як (antarcticus Alaskozetes), воші, нематоди, тихоходи, коловертки, криль і колембола. Нещодавно виявлені представники стародавніх екосистем нашої планети, які складаються з кількох видів бактерій, що були знайдені в льодовій пастці глибоко під льодовиками^[16]. А нелітаюча мушка Бельгіка антарктидна, всього 12 мм в розмірі — представник найчисельніших земних тварин в Антарктиді. Сніговий буревісник є одним з усього лише трьох видів птахів, які розмножуються тільки в Антарктиді^[17].

Див. також:
Список ссавців Антарктиди

Населення |

Суворий клімат Антарктиди перешкоджає її заселенню, але в майбутньому, при потеплінні, її освоєння можливо. В Антарктиді і на прилеглих островах існує багато покинутих поселень^[18]. У XIX столітті на Антарктичному півострові і прилеглих островах існувало кілька китобійних баз. Згодом всі вони були занедбані. У роки Другої Світової війни в Антарктиді з'явилися військові бази Аргентини і Чилі. В даний час в Антарктиді немає постійного населення, тут розташовані кілька десятків наукових станцій, на яких в залежності від сезону живе від 5000 чоловік влітку і до 1000 чоловік взимку^[18][19].

У 1978 р на аргентинській станції Есперанса народилася перша людина Антарктиди — Еміліо Маркос Палма^[20].

Антарктиді присвоєно інтернет-домен верхнього рівня .aq і телефонний код +672.

• 
  

  

  
  

  
  

  Людина в Антарктиці
  

  
  

  
  


• 
  

  

  
  

  
  

  Мис Ханна, місце на о. Лівінгстон поблизу Антарктиди, популярне серед туристів
  

  
  

  
  


• 
  

  

  
  

  
  

  Антарктична пошта
  

  
  

  
  

Політичний статус |

Прапор Антарктичного договору

Відповідно до конвенції про Антарктику, яка набрала чинності 23 червня 1961 року, Антарктида не належить жодній державі. Дозволена тільки наукова діяльність.

Розміщення військових об'єктів, а також візит бойових кораблів і збройних суден південніше 60-го градуса південної широти заборонено.

У 1980-ті роки Антарктиду оголосили ще й без'ядерною зоною, що виключило появу в її водах суден — атомоходів, а на материку — атомних енергоблоків.

Зараз учасниками договору є 50 держав (з правом голосу) і десятки країн-спостерігачів.

Територіальні претензії |

Докладніше: Спірні території Антарктики

Однак наявність договору не означає, що країни які приєдналися до нього, відмовилися від своїх територіальних претензій на континент і прилеглий простір^[21]. Навпаки, територіальні претензії деяких країн величезні. Наприклад, Норвегія претендує на територію, що перевищує її власну в десять разів. Величезні території оголосила своїми Велика Британія. Британці мають намір добувати рудні і вуглеводневі ресурси на Антарктичному шельфі. Австралія вважає своєю майже половину Антарктиди, в яку, втім, вклинюється «французька» Земля Аделі. Пред'явила територіальні претензії і Нова Зеландія. Велика Британія, Чилі і Аргентина претендують практично на одну і ту ж територію, що включає Антарктичний півострів і Південні Шетландські острови. На землю Мері Берд жодна з країн офіційно не висунула територіальні претензії.

Таким чином, на сьогодні сім країн мають претензії на вісім територій Антарктики. Як правило, ці країни розміщують на цих землях свої науково-дослідні станції.

Радянський Союз і США зарезервували за собою право на нові вимоги, а в подальшому від них не відмовлялися (навіть Росія після розпаду СРСР), тому вони мають право на претензії і в майбутньому, якщо того забажають.

Претензії на території нижче 60° паралелі визнані лише країнами, які їх висунули. Тим не менш, їх іноді відображають на картах Антарктики — та це не означає їх офіційне визнання.

Прапор	Територія	Пред'явник претензії	Межі	Дата	Мапа
	Земля Аделі	Франція	від 142°2′ сх. до 136°11′ сх.	1924
	Аргентинська Антарктида	Аргентина	від 25° зх. до 74° зх.	1943
	Австралійська антарктична територія	Австралія	від 160° сх. до 142°2′ сх. і від 136°11′ сх. до 44°38′ сх.	1933
	Антарктична провінція Чилі	Чилі	від 53° зх. до 90° зх.	1940
	Британські антарктичні території	Велика Британія	від 20° зх. до 80° зх.	1908
	Земля Королеви Мод	Норвегія	від 44°38′ сх. до 20° зх.	1939
	Острів Петра I		від 68°50′ пд. 90°35′ зх.	1929
	Територія Росса	Нова Зеландія	від 150° зх. до 160° сх.	1923
Вільна від претензій територія			від 90° зх. до 150° зх. (за винятком острова Петра I)

Дослідження |

Докладніше: Антарктичні дослідницькі станції

Руал Амундсен, перший дослідник на південному полюсі, грудень 1911. Зліва направо: Амундсен, Хансен, Хассель та Вістінг (світлина зроблена Бйоланом)

Антарктиду відкрила 28 січня 1820 року російська експедиція Фадея Фадейовича Беллінсгаузена і Михайла Петровича Лазарєва (1819—1821). На початку 20 століття Антарктиду досліджували видатні полярники: Роберт Скотт (1901—04, 1910—12), Ернест Генрі Шеклтон (1907—1909), Руал Амундсен (1910—1912) та інші. З 1928 вивчення Антарктиди здійснюється за допомогою літаків: Д. Вілкінс (1928—1930), Л. Елсуорт (1935, 1938—39), Р. Е. Берд (1928—30, 1933—35, 1939—41, 1946—47). З 1950 в Антарктиді працюють постійні науково-дослідні станції (перша — французька). У зв'язку з проведенням Міжнародного геофізичного року (1957—1959) в Антарктиді 12 країн організували дослідні станції. Зокрема, СРСР, починаючи з 1956^[22], організував 7 станцій. Основна з них — селище Мирний. З 1996 в Антарктиді діє також і українська наукова станція «Академік Вернадський».

Міжнародно-правовий режим Антарктиди та інших територій, що розташовані південніше 60° південної широти, регулюється Угодою про Антарктику від 1 грудня 1959 року.

Інтернет домен Антарктиди — .aq.

Україна і дослідження Антарктиди |

Станція Академік Вернадський

Станція «Академік Вернадський» |

Докладніше: Академік Вернадський

«Академік Вернадський» (до 1996 — «Фарадей») — єдина українська антарктична станція, розташована на мисі Марина острова Галіндез за 7 кілометрів від західного узбережжя Антарктичного півострова. Вона працює цілий рік і є метеорологічною та географічною обсерваторією. Заснована у 1953 році як британська станція «Фарадей»; в лютому 1996 року була придбана Україною за символічну ціну в один фунт стерлінгів у Британії і була передана Англійським Антарктичним Товариством та перейменована на «Академік Вернадський» на честь видатного українського вченого академіка Володимира Івановича Вернадського, першого президента НАН України.

Логотип Національного антарктичного наукового центру

Проведення наукових досліджень на Шостому континенті — це головне призначення української антарктичної станції «Академік Вернадський». Для виконання цієї задачі підпорядковано всю життєдіяльність станції та Національного антарктичного наукового центру.

Метою Державної цільової науково-технічної програми проведення досліджень в Антарктиці на 2011—2020 роки є забезпечення проведення фундаментальних та прикладних наукових досліджень в Антарктиці, ефективного функціонування антарктичної станції «Академік Вернадський», виконання Україною міжнародних зобов'язань відповідно до Договору про Антарктику та науково обґрунтованої оцінки перспектив освоєння біологічного та мінерально-ресурсного потенціалу регіону.

Національний антарктичний науковий центр |

Докладніше: Національний антарктичний науковий центр

«Національний антарктичний науковий центр» (НАНЦ) — державний оператор України в Анктартиці; державна науково-дослідна установа в структурі Державного агентства з питань науки, інновацій та інформації України, яка забезпечує роботу української антарктичної станції «Академік Вернадський» та координує дослідження Антарктики в Україні.

Центр організовує щорічні антарктичні експедиції на «Академік Вернадський».

Економіка |

Шлях туристів

Докладніше: Туризм в Антарктиді

Антарктику щорічно відвідує близько 6 тис. туристів^{[джерело?]}. Більшість з них направляється на Антарктичний півострів, де існують туристична база й аеродром. У 1990-х роках туризм поширився до моря Росса і деяких районів на південь від Австралії. Більшість туристів здійснює антарктичні круїзи на кораблях.

Див. також |

• Озонова діра


• Підвищення рівня моря


• Кривавий водоспад


• 
  2404 Антарктика — астероїд, названий на честь континенту^[23]

Примітки |

Бібліографія |

• 
  Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.


• Ставніцер М. Ф. Таємниці шостої частини світу. К., 1958;


• Белозоров С. Антарктида. К., 1950;


• Марков К. К. Путешествие в Антарктиду,. М., 1957.


• 
  Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.

Посилання |

Антарктида у сестринських Вікіпроектах
	Цитати у Вікіцитатах?
	Новини у Вікіновинах?
	Антарктида у Вікімандрах?
	Антарктида у Вікісховищі?

• 
  Національний антарктичний науковий центр — державний оператор України в Антарктиці.


• Антарктична станція «Академік Вернадський».


• 
  Парнікоза І. Українська Антарктика // Хайвей, 30 квітня 2014 року.


• Історія відкриття і дослідження Антарктиди.

• 
  (англ.) The Landsat Image Mosaic of Antarctica (LIMA) супутникові знімки Антарктики.


• 
  (англ.) Discovering Antarctica — сайт про дослідження Антарктики від Королівського наукового товариства.


• 
  (англ.) British Antarctic Survey (BAS) — Британська антарктична експедиція.


• 
  (англ.) U.S. Antarctic Program Portal — Американська антарктична експедиція.


• 
  (англ.) The Antarctic Sun — онлайн-газета американської антарктичної місії.


• 
  (англ.) Australian Antarctic Division — австралійський антарктичний портал.


• 
  (англ.) South African National Antarctic Programme — південно-африканський антарктичний портал.


• 
  (англ.) Antarctic Treaty Secretariat — секретаріат організації Антарктичного договору.


• 
  (англ.) Portals on the World — Antarctica — Бібліотека Конгресу США.


• 
  (англ.) Antarctic Exploration Timeline — історія досліджень Антарктики.

• 
  (рос.) Проект Антарктика, ААНИИ — Росіська антарктична експедиція.


• 
  (болг.) Болгарська комісія з антарктичних географічних назв.
  

п о р Антарктида Географія Антарктика • Територіальний поділ (Східна Антарктида • Західна Антарктида) • Південний полюс • Геологія • Гори • Вулкани • Річки[en] • Озера • Острови[en] • Південний океан • Екстремальні точки[en] • Час[en] Природа Клімат • Крижаний щит • Шельфові льодовики • Оази • Циркумполярна течія • Охоронна зона[en] • Екозона • Жива природа[en] • Флора • Фауна (Наземні організми • Ссавці • Птахи • Риби) Освоєння Історія • Дослідники • Колонізація[en] • Демографія[en] • Експедиції[en] • Полярні станції • Антарктичний договір • Прапор • Територіальні претензії • Військова діяльність • Релігія • Туризм • Транспорт[en] • Телекомунікації[en] • Філателія • Інтернет Вікісховище

п о р Земля Історія Землі Вік Землі • Геологічна історія Землі • Геохронологічна шкала • Історія життя на Землі • Земля-сніжка • Парадокс слабкого молодого Сонця • Теорія гігантського зіткнення • Хронологія еволюції Географія та геологія Австралія • Антарктида • Африка • Євразія (Азія, Європа) • Америка (Північна Америка, Південна Америка) • Атлантичний океан • Індійський океан • Північний Льодовитий океан • Тихий океан • Південний океан • Атмосфера • Гідросфера • Дрейф континентів • Континент • Кора • Мантія • Океан • Будова Землі • Суперконтинент • Тектоніка плит • Фігура Землі • Ядро • Маса • Гравітаційне поле • Магнітне поле Довкілля Біом • Біорізноманіття • Біосфера • Дика природа • Клімат • Природа • Природна зона • Екологічна ніша • Екологія • Екосистема Див. також Майбутнє Землі • День Землі • Прапор Землі • Світ • Стихійне лихо • Обертання Землі • Тепловий баланс Землі Категорія:Земля

п о р Регіони світу Азія Західна · Центральна · Східна · Південна · Південно-Східна · Близький Схід · Сибір · Далекий Схід Близький Схід Аравійський півострів · Кавказ · Левант · Межиріччя · Іранське плато Америка Північна · Кариби · Латинська · Центральна · Південна Океанія Австралія · Нова Зеландія · Меланезія · Мікронезія · Полінезія Африка Північна · Західна · Центральна · Східна · Південна Полярні зони Арктика · Антарктика Європа Північна · Західна · Центральна · Східна · Південна Океани Атлантичний · Індійський · Північний Льодовитий · Тихий · Південний Регіони світу

п о р Льодовикові періоди Четвертинний Сьогодення Антарктика Ґренландія Ісландія Плейстоцен Останній льодовиковий період 1-е: Вюрмьске, Вісконсинське, Вайчселянське, Девенсіанське/Мідлендське, Пайндейле/Фрейзерське, Ґренландське, Мериданське, Янкіуе 2-е: Рісське, Іллінойське, Заалеське, Дніпровське 3–6-і: Міндельське, Ельстерське 7–8-і: Гюнцське, Ельбське чи Менапіанське, Каракольське Карбон–Перм Карру (360—260 млн років тому) Ордовик–Силур Андсько-Сахарське (460—430 млн років тому) Едіакарій Ґаскірське (579,63—579,63 млн років тому) Байконирське (547—541,5 млн років тому) Кріогеній Стуртське (717—660 млн років тому); Маріноанське (650—635 млн років тому) Палеопротерозой Гуронське (2,4—2,1 млрд років тому) Мезоархей Понгола (2,9—2,78 млрд років тому) Пов'язані теми Земля-сніжка Інтергляціал Інтерстадіал Киснева катастрофа Стадіал Цикли Міланковича Хронологія заледенінь