Міжнародний фонетичний алфавіт
Міжнародний фонетичний алфавіт International Phonetic Alphabet | |
|---|---|
 | |
| Вид | Алфавіт |
Період | з 1888 |
| Напрям | Зліва направо |
Ця стаття містить символи МФА та знаки описуваної системи письма. Якщо у Вас не встановлений відповідний шрифт, то замість юнікодівських символів Ви можете побачити знаки питання, квадратики або інші знаки. | |
Міжнаро́дний фонети́чний алфаві́т (англ. International Phonetic Alphabet; фр. Alphabet Phonétique International; IPA) або МФА — система знаків для запису транскрипції — фонетичне відображення особливостей творення звуків з усіх мов світу на основі латинського алфавіту. МФА розробила й координує Міжнародна фонетична асоціація.[1] МФА вживають викладачі іноземних мов і студенти, лінгвісти, логопеди, співаки, актори, словникарі та перекладачі.[2][3]
МФА розробили, щоб передавати лише ті мовленнєві особливості, які можна розпізнати в усному мовленні: фонеми, інтонацію, поділ слів і складів.[1] Щоб передати додаткові особливості мови, зокрема скрегіт зубів, шепелявість, звуки, зумовлені розщепленим піднебінням, використовують додатковий набір символів — розширену МФА.[2]
Іноді Міжнародна фонетична асоціація додає, видаляє або модифікує абеткові символи. Станом на 2008 рік у МФА визначено 107 окремих букв, 52 діакритичних знаки і 4 просодійні знаки (Список символів Міжнародного фонетичного алфавіту).
Зміст
1 Історія
2 Приголосні
2.1 Легеневі
2.2 Приголосні (непульмонічні)
3 Голосні
4 Таблиці англійською мовою
5 Примітки
6 Див. також
7 Джерела
8 Посилання
Історія |
У середині 19 ст. великою популярністю послуговувалася фонотипічна абетка Пітмана, створена спочатку для полегшення англійського правопису, але згодом адаптована до багатьох інших мов. Її можна вважати предтечею МФА.
1886 року група французьких і британських викладачів мов на чолі з французьким лінгвістом Полем Пассі створила товариство, відоме з 1897 року як Міжнародна фонетична асоціація (фр. Association phonétique internationale).[4] Початковий алфавіт ґрунтовано на запропонованій для англійської мови правописній реформі Romic alphabet, але, щоб зробити його придатним для інших мов, значення символів могли змінювати від мови до мови.[5] Наприклад, звук [ʃ] (ш) в англійській мові позначали буквою «c», а у французькій — буквою «x».[4] Проте 1888 року алфавіт зробили однаковим для різних мов, водночас заклавши основу для всіх подальших правлень.[4][6]
Від створення МФА кілька разів переробляли. Після значних змін 1900 і 1932 років МФА залишався незмінним до Кільського з'їзду 1989 року. 1993 року внесли незначну зміну, додавши чотири голосні середнього ряду середнього підняття[2] і скасувавши символи глухих імплозивних приголосних.[7] Останню зміну зробили 2005 року, додавши символ лабіо-дентального (губно-зубного) одноударного приголосного.[8] Крім додавання й видалення символів, зміни в МФА переважно полягали у перейменуванні символів і категорій, а також у модифікуванні гарнітур.[2]
Розширення МФА, створені 1990 року, офіційно визнала Міжнародна асоціація клінічної фонетики та лінгвістики 1994 року.[9]
Приголосні |
Легеневі |
Легеневі приголосні утворені внаслідок перепони в гортані або роті й одночасного або дальшого виштовхування повітря з легенів. Легеневі приголосні переважають у МФА та мові людей.[10] Усі приголосні української мови — легеневі.
У таблиці легеневих приголосних, у якій переважають приголосні, рядки позначають спосіб творення, тобто як приголосний утворено, а стовпці позначають місце творення, тобто де в голосовому тракті утворено цей приголосний. Основна таблиця містить лише приголосні з одним місцем творення.
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Примітка:
[ɧ] визнають як «одночасний [ʃ] і [x]». Однак про це ще сперечаються.
Приголосні (непульмонічні) |
Клацальні | імплозиви | Абруптиви | |||
ʘ | білабіальний | ɓ | білабіальний | ʼ | Наприклад: |
ǀ | Ламінальний альвеоляр («дентальний») | ɗ | Альвеолярний | pʼ | губний |
ǃ | Апікальний (пост)альвеоляр («ретрофлексний») | ʄ | Палатальний | tʼ | Альвеолярний |
ǂ | Ламінальний постальвеоляр («палатальний») | ɠ | Велярний | kʼ | Велярний |
ǁ | Латеральний корональний («латеральний») | ʛ | Увулярний | sʼ | Альвеолярний фрикативний |
Голосні |
Передні | Н. передні | Середні | Н. задні | Задні | ||
Високі | 
| |||||
| Н. високі | ||||||
| Високо-сер. | ||||||
| Середні | ||||||
| Низько-сер. | ||||||
| Н. низькі | ||||||
| Низькі | ||||||
Примітки:
- Якщо символи стоять у парі, то правий з них — огублений голосний, те саме стосується й [ʊ]. Усі інші голосні — неогублені.
[ɶ] не підтверджений як окрема фонема в жодній з наявних мов.
[a] визнають голосним переднього ряду, але відмінність між голосними переднього й середнього ряду низького піднесення незначна, тому [a] часто використовують, щоб позначити голосний середнього ряду низького піднесення.
[ʊ] і [ɪ] у давніших варіантах МФА записували як [ɷ] і [ɩ] відповідно.
Таблиці англійською мовою |
Приголосні
Голосні
Звучання та приклади використання наведені у статті Список символів Міжнародного фонетичного алфавіту.
Примітки |
↑ аб International Phonetic Association (IPA), Handbook.
↑ абвг MacMahon, Michael K. C. (1996). Phonetic Notation. У P. T. Daniels and W. Bright (eds.). The World's Writing Systems. New York: Oxford University Press. с. 821–846. ISBN 0-19-507993-0.
↑ Wall, Joan (1989). International Phonetic Alphabet for Singers: A Manual for English and Foreign Language Diction. Pst. ISBN 1877761508.
↑ абв International Phonetic Association. Handbook. P. 194—196
↑ «Originally, the aim was to make available a set of phonetic symbols which would be given different articulatory values, if necessary, in different languages» // International Phonetic Association. Handbook. P. 195—196
↑ Passy, Paul (1888). Our revised alphabet. The Phonetic Teacher: 57–60.
↑ Pullum and Ladusaw. Phonetic Symbol Guide. P. 152, 209
↑ Nicolaidis, Katerina (September 2005). Approval of New IPA Sound: The Labiodental Flap. International Phonetic Association. Архів оригіналу за 2011-08-25. Процитовано 2006-09-17.
↑ International Phonetic Association. Handbook. P. 186
↑ Fromkin, Victoria; Rodman, Robert (1998) [1974]. An Introduction to Language (вид. 6th). Fort Worth, TX: Harcourt Brace College Publishers. ISBN 0-03-018682-X.
Див. також |
- Українська абетка
- Українська фонетика
- Транскрипція української мови у міжнародному фонетичному алфавіті
- Міжнародний фонетичний алфавіт (англійська мова)
Джерела |
.mw-parser-output .refbeginfont-size:90%;margin-bottom:0.5em.mw-parser-output .refbegin-hanging-indents>ullist-style-type:none;margin-left:0.mw-parser-output .refbegin-hanging-indents>ul>li,.mw-parser-output .refbegin-hanging-indents>dl>ddmargin-left:0;padding-left:3.2em;text-indent:-3.2em;list-style:none.mw-parser-output .refbegin-100font-size:100%
Ball, Martin J.; John H. Esling; B. Craig Dickson (1995). The VoQS system for the transcription of voice quality. Journal of the International Phonetic Association 25 (2): 71–80. doi:10.1017/S0025100300005181.
Duckworth, M.; G. Allen; M.J. Ball (December 1990). Extensions to the International Phonetic Alphabet for the transcription of atypical speech. Clinical Linguistics and Phonetics 4 (4): 273–280. doi:10.3109/02699209008985489.
Hill, Kenneth C.; Pullum, Geoffrey K.; Ladusaw, William (March 1988). Review of Phonetic Symbol Guide by G. K. Pullum & W. Ladusaw. Language 64 (1): 143–144. JSTOR 414792. doi:10.2307/414792.
International Phonetic Association (1989). Report on the 1989 Kiel convention. Journal of the International Phonetic Association 19 (2): 67–80.
International Phonetic Association (1999). Handbook of the International Phonetic Association: A guide to the use of the International Phonetic Alphabet. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 0-521-65236-7. (hb); ISBN 0-521-63751-1 (pb).
Jones, Daniel (1988). English pronouncing dictionary (вид. revised 14th). London: Dent. ISBN 0-521-86230-2. OCLC 18415701.
Ladefoged, Peter (September 1990). The revised International Phonetic Alphabet. Language 66 (3): 550–552. JSTOR 414611. doi:10.2307/414611.
Ladefoged, Peter; Morris Hale (September 1988). Some major features of the International Phonetic Alphabet. Language 64 (3): 577–582. JSTOR 414533. doi:10.2307/414533.
Laver, John (1994). Principles of Phonetics. New York: Cambridge University Press. ISBN 0-521-45031-4. (hb); ISBN 0-521-45655-X (pb).
Pullum, Geoffrey K.; William A. Ladusaw (1986). Phonetic Symbol Guide. Chicago: University of Chicago Press. ISBN 0-226-68532-2.
Skinner, Edith; Timothy Monich; Lilene Mansell (1990). Speak with Distinction. New York, NY: Applause Theatre Book Publishers. ISBN 1-55783-047-9.
Fromkin, Victoria; Rodman, Robert; Hyams, Nina (2011). An Introduction to Language (вид. 9th). Boston: Wadsworth, Cenage Learning. с. 233–234. ISBN 1-4282-6392-6.
Посилання |
 | Вікісховище має мультимедійні дані за темою: International Phonetic Alphabet |
- Офіційний майданчик тенет IPA
- Спеціальні коди МФА-символів
- Таблиця символів
- Звукові приклади (Таблиці IPA, звуки і мовлення)
- Фонетична скарбниця МФА
- Тоня Білоус. ІРА для української мови
(англ.) English Phonetic Transcription
| |||||||||||||||||||||||||||||
|
