Ufdjrw

Роман Великий
Dux Ruthenorum
Самодержець Русі
Правління	1199-1205
Попередник	Титул започатковано
Наступник	Данило Романович
Інші титули	Великий князь київський Князь Новгородський Князь галицький Князь володимирський
Біографічні дані
Імена	Борис
Народження	бл.1153
Смерть	19 червня 1205(1205-06-19) Завихост
Дружина	Предслава Рюриківна
Другий шлюб	Єфросинія-Анна[1]
Діти	Данило, Василько, Федора, Олена
Династія	Рюриковичі
Рід	Романовичі
Батько	Мстислав II
Мати	Агнешка Болеславна
Медіафайли у Вікісховищі?

Об'єднане Галицько-Волинське князівство за правління Романа Великого

Роман Мстиславич, або Роман Великий (у хрещенні Борис; бл.1152 — 19 червня 1205) — князь новгородський (1168—1170), володимирський (1170—1187, з 1188), галицький (1188, з 1199), Великий князь київський (1201, 1204) з династії Рюриковичів. Галицько-волинський літописець титулує його «самодержцем всія Русі» та «Володарем Руської землі». Засновник сильного Галицько-Волинського князівства і патріарх монаршого правлячого роду Романовичів. Вважався сучасниками наймогутнішим з усіх руських (давньоукраїнських) князів кінця XII — початку XIII століття, за що був прозваний «Великим»^[2].

Біографія |

Роман Мстиславич був сином великого київського князя Мстислава II Ізяславича та його дружини Агнешки — дочки польського князя Болеслава III Кривоустого.

Новгородське княжіння |

У 1168 році Романа Мстиславича, батько якого сидів у Києві, запросили княжити до Новгорода Великого. У лютому 1170 на чолі новгородської дружини розбив війська, що їх послав на місто владимирський і суздальський князь Андрій Боголюбський під керівництвом свого сина Мстислава Андрійовича.

Восени 1170 р., після смерті Романового батька, «новгородці показали йому путь», він вирушив на Волинь та сів у Володимирі.

Князювання на Волині |

Після смерті Мстислава II Ізяславовича волинські землі були поділені між його синами: Роман одержав Володимир-Волинський, Всеволод — Белз, Святослав — Червен, Володимир — Берестя. До 1188 Роман одружився з Предславою, донькою овручського князя Рюрика Ростиславича.

1188 року Роман Мстиславич, скориставшися смертю галицького князя Ярослава Осьмомисла та вступивши у змову з галицькими боярами проти Володимира Ярославича, захопив Галич. При цьому він віддав Володимир своєму братові Всеволоду. Але в Галичі Роман не втримався (був змушений тікати від військ угорського короля Бели III) і, порушивши клятву, яку дав своєму братові, вигнав його з Володимира за допомогою свого тестя, Рюрика.

Після смерті у 1194 році великого князя київського Святослава Всеволодовича новим великим князем став Рюрик Ростиславич. 1195 року він віддав у володіння Роману Мстиславичу Торчеськ і ще 4 міста («часть» на півдні Київської землі), але на вимогу владимирського князя Всеволода Юрійовича Велике Гніздо відібрав їх у зятя і віддав Всеволоду. Інтриги Всеволода Юрійовича призвели до того, що Роман Мстиславич посварився з Рюриком Ростиславичем і уклав таємну угоду з чернігівським князем Ярославом Всеволодовичем. Коли Рюрик Ростиславич про це дізнався, Роман, побоюючись тестя та його союзника Всеволода Юрійовича, поїхав до Польщі, де звернувся за допомогою до своїх двоюрідних братів, синів краківського князя Казимира II Справедливого — краківського і мазовецького князя Лєшека Білого і його молодшого брата-співправителя Конрада. Останні погодилися допомогти, але спочатку просили допомогти у війні зі своїм дядьком, великопольським князем Мешком III Старим. У результаті Роман взяв участь у битві на Мозгаві, де був поранений. Після цього він тимчасово помирився з тестем і отримав від нього місто Полонне (а також «пів-тартака Корсунського»). Проте вже 1196 Роман у союзі з Ольговичами воював проти Рюрика Ростиславича. Восени 1196 або взимку 1198/99 Роман відіслав свою дружину до її батька. Незабаром він узяв другий шлюб — з Анною, чиє походження дискусійне^[3].

Об'єднання Галицько-Волинського князівства та боротьба за Київ |

По смерті останнього галицького князя з династії Ростиславичів — Володимира, сина Ярослава Осмомисла, — приєднав Галицьке князівство до Волинського (1199), створивши Галицько-Волинську державу. Здібний політик і добрий полководець, жорстоко приборкавши непокірних бояр, мав підтримку у міщанства. У двох походах 1201—1202 і 1203—1204 років його війська розбили половців і визволили чимало бранців. Вершиною його успіхів було взяття Києва та включення його у сферу своїх впливів. У зовнішній політиці Роман Мстиславович підтримував тісний союз із Візантією та Угорщиною, мав зв'язки з Римським Папою Інокентієм ІІІ, перемагав неспокійних сусідів — половців і литовські племена, втрутився в справи німецьких князів, через свою другу дружину Єфросинію-Анну був поріднений з імператором Священної римської імперії Філіпом Швабським, який був одружений з сестрою Єфросинії — Іриною Ангеліною.

Роман Мстиславович намагався подолати роздрібненість Київської Русі. Був ініціатором зміни порядку престолонаслідування на основі принципу майорату. Проте передчасна смерть не дозволила реалізувати йому амбіційні плани.

1204 року Папа Римський Інокентій ІІІ вислав до Великого князя Київського Романа посольство й запропонував надати йому королівську корону та титул Короля Русі^{[джерело?]}, одначе Роман відмовився й пішов війною на Польщу. Він просив благословення від Володимирського єпископа на цю війну^{[джерело?]}, проте єпископ не підтримав дії князя.

Підтримував тісні зв'язки з бенедиктинцями монастиря св. Петра в Ерфурті^[4].

Загибель і поховання |

У 1205 році Роман з якоїсь причини розірвав багаторічний союз з Лешком Білим і його братом Конрадом, вторгся в Малопольщу, взяв два міста і зупинився на Віслі поблизу Завихоста. Тут, від'їхавши з малим загоном від головних сил, Роман несподівано був атакований поляками і загинув в бою. Уява польських хроністів перетворило цю сутичку в грандіозну битву (битва при Завихості).

Був тимчасово похований у церкві святого Якова на передмісті Сандомира. Ян Длугош стверджував про викуп тіла за 1000 фунтів срібла. Теофіль Коструба твердив, що князь мав бути похований в Успенському соборі Володимира. І. Крип'якевич на основі праць Я. Длугоша, Л. Войтович підтримали варіант поховання у Володимирі. Б. Томенчук, Д. Домбровський вважали, що князь був похований у невідомому монастирі Володимира, де пізніше поховали дружину^[5]. В Суздальському літописі стверджується про поховання князя в Успенському соборі Галича^[6]. О. Головко припускає, що князь міг бути похований в збудованій за його сприяння Церкві святого Пантелеймона (тепер с. Шевченкове), біля якої нещодавно після розкопок знайшли залишки його резиденції^[4].

Боротьба за спадщину |

Після смерті у Романа Мстиславича залишилось двоє малолітніх синів Данила (4 роки) та Василько (2 роки). Одразу після його смерті невдоволене галицьке боярство вигнало малолітніх князів з їхньої матір'ю та запросило на князювання сіверських князів Ігоревичів. Романовичі не змирилися з цим і почали боротьбу за свою спадщину, яка тривала близько 40 років, і завершилась їхнім утвердженням в Галицько-Волинському князівстві.

Оцінки діяльності |

Сучасний Роману Мстиславичу літописець, оцінюючи його заслуги у справі з'єднання більшості руських земель, називає його «самодержцем усієї Руси»^[2]. Також половецькою піснею^[7] про Романа починається Галицько-Волинський літопис:

У Татіщева Роман має таку характеристику:^[8]

Ян Длугош у своїй Хроніці -

«Зневаживши клятву і договір, він закликає до себе і хапає перших з галичан, які нічого дурного від нього не чекали, з яких кого публічно страчує мечем, кого закопує і засипає піском, кого на очах у всіх розриває на частини, з кого здирає шкіру, у кого вириває нутрощі, багатьох, прив'язавши як мішень до стовпа, розстрілює стрілами і умертвляє різними [іншими] стратами. Рідні, близькі та сини убитих воїнів і майже вся знать, приголомшені такою жахливою жорстокістю, втекли в сусідні землі, покладаючи у своїх квилінні і скаргах всю провину на польського князя Лестко і поляків, що поставили над ними настільки лютого князя, що не має, крім людського вигляду, нічого людського. Тоді Роман, вживши свою хитрість, перебільшеними ласками і обіцянками знову закликає їх і, протримавши недовго в честі і милості, зрештою вбиває, піддавши різним тортурам. Він винищує своїм тиранством майже всю галицьку знать, маючи звичай, на виправдання своїх злочинів, вживати прислів'я, що стала [для нього] свого роду урочистим оракулом небес: „Ніхто не зможе спокійно насолодитися медом, якщо спершу не прігнітить бджолиний рій“. Своєю лютістю і тиранством він навів не тільки на своїх, але й на сусідів такий страх, здобув собі за короткий час таку славу і владу, що з легкістю володів усіма руськими областями і всі князі Русі були його данниками і підданими. Це часто пригнічувало поляків, що не пішло б діло до їх смерті, [але] вони найчастіше мовчали, побоюючись, щоб загроза тиранії Романа коли-небудь не впала і на них»

Вшанування пам'яті |

• 
  Вулиця Князя Романа у місті Львів.

Родовід |

Примітки |

Джерела та література |

• 
  Роман Мстиславич, Роман-Борис Мстиславич // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 277. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  

Література |

• 
  Войтович Л. Княжа доба на Русі: портрети еліти. — Біла Церква : Видавець Олександр Пшонківський, 2006.


• 
  Головко О. Останній похід князя Романа Мстиславича у джерелах та історичній думці // Український історичний журнал. — К., 2009. — № 4 (487) (лип.—серп.). — С. 28—48. — ISSN 0130-5247.


• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.


• Історія України в особах: IX—XVIII ст. — К. : Видавництво «Україна», 1993. — 396 с.


• 
  Корсак І. «Імена твої, Україно». — Луцьк : ПВД «Твердиня», 2007. — С. 21—24.


• 
  М. Ф. Котляр. Роман-Борис Мстиславич // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
  


• 
  Нагірний В. НАЧАЛО КНѦЖЕНИѦ.


• Роман Мстиславич // Довідник з історії України. За ред. І. Підкови та Р. Шуста. — К. : Генеза, 1993.

Посилання |

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Роман Мстиславич

Вікіцитати містять висловлювання, автором яких є: Роман Мстиславич

• Роман Великий — об'єднавець Русі


• Про політичні обставини загибелі Романа Мстиславича


• Князі володимирські


• 
  Олег Однороженко. «Добрий порядок» // Український тиждень, 24.12.2010


• Останній похід князя Романа Мстиславича в джерелах і історичній думці


• 
  Біографія Романа Мстиславича на «Персоналіях» (рос.)
  


• 
  Біографія Романа Мстиславича на «Хроносі» (рос.)
  


• 
  Абетково-довідниковий перелік государів російських і знатних осіб крові (рос.)
  


• 
  DYNASTIA RURYKOWICZÓW 8 (пол.)
  


• 
  Майоров А. В. Царский титул галицко-волынского князя Романа Мстиславича и его потомков.//Studia Slavica et Balcanica Petropolitana № 1-2. 2009.

Попередник  —

Князь галицько-володимирський 1199-1205

Наступник Данило Галицький

Попередник Рюрик Ростиславич

Великий князь Київський 1204-1205

Наступник Ростислав II Рюрикович

Попередник Володимир Ярославич

Князь галицький 1199-1205

Наступник Данило Галицький

Попередник Всеволод Мстиславич

Князь володимирський 1188-1205

Наступник Данило Галицький

п о р Правителі Галичини Ростиславичі Рюрик Ростиславич • Володар Ростиславич • Василько Ростиславич • Ростислав Володарович • Володимирко Володарович • Ігор Василькович • Ростислав Василькович • Ярослав Осмомисл • Іван Берладник • Володимир Ярославич • Олег Ярославич • Ростислав Іванович Арпади Бела III • Андрій II • Коломан Галицький • Андрій Андрійович • Бела IV Романовичі Роман Великий • Данило Галицький • Василько Романович • Шварно Данилович • Лев I Данилович • Юрій I Львович • Андрій Юрійович • Лев II Юрійович • Володимир Львович Галицькі бояри Володислав Кормильчич • Дмитро Дедько П'ясти Юрій II Болеслав • Казимир III Великий Гедиміновичі Любарт Гедимінович Анжу Людвік I Великий • Марія Угорська • Ядвіґа I Ягеллони Владислав II Ягайло • Владислав III Варненчик • Казимир IV Ягеллончик • Ян I Ольбрахт • Олександр Ягеллончик • Сигізмунд I Старий • Сигізмунд II Август • Анна Ягеллонка Виборні королі Речі Посполитої Генріх III Валуа • Стефан Баторій • Сигізмунд III Ваза • Владислав IV Ваза • Ян II Казимир • Михайло I Вишневецький • Ян III Собеський • Август II Фрідріх • Станіслав I Лещинський • Станіслав II Август Понятовський Габсбурги Марія-Терезія • Йосиф II • Леопольд II • Франц II • Фердинанд I • Франц Йосиф I • Карл І • Отто фон Габсбург (титулярний) · Карл фон Габсбург (титулярний)

п о р Правителі Волинського князівства Волиняни Маджак (~ VI–IX ст.) Волинське князівство Всеволод Володимирович (987–1013) • Святослав Ярославич (1013–1054) • Ігор Ярославич (1054–1057) • Ростислав Володимирович (1057–1060) • Олег Гореславич (1074–1077) • Ярополк Ізяславич (1078–1087) Роздріблення Володимирське князівство Давид Ігорович (1087–1099) • Мстислав Святополкович (1099) • Ярослав Святополкович (1100–1118) • Роман Володимирович (1118–1119) • Андрій Добрий (1119–1135) • Ізяслав Мстиславич (1135–1141) • Святослав Всеволодович (1141–1146) • Володимир Андрійович (1146–1149) • Святополк Мстиславич (1149) • Ізяслав Мстиславич (1149–1151) • Святополк Мстиславич (1151–1154) • Володимир Мстиславич (1154–1157) • Мстислав Ізяславич (1157–1170) • Святослав Мстиславич (1170–1173) • Роман Великий (1173–1188) • Всеволод Мстиславич (1188) • Роман Великий (1188–1205) • Василько Романович (1205–1269) • Володимир Василькович (1269–1288) • Мстислав Данилович (1288–?) Луцьке князівство Микола Святоша (1099) • Давид Ігорович (1099–1100) • Мстислав Ізяславич (1155–1157) • Ярослав Ізяславич (1157–1180) • Інгвар Ярославич (1180–1220) • Всеволод Ярославич (1183) • Мстислав Німий (1220–1226) • Іван Мстиславич (1226–1227) • Ярослав Інгварович (1227–1228) • Василько Романович (1229–1238) • Ростислав Михайлович (1240) • Мстислав Данилович (1264–1292) • Лев Юрійович (1308–1323) • Любарт-Дмитро (1323–1324; 1340–1384) • Федір Любартович (1384–1390) Волинське князівство (Рюриковичі) Роман Великий (1188—1205) • Данило Галицький (1205—1206) • Святослав Ігорович (1206—1207) • Данило Галицький (1207—1208) • Олександр Всеволодович (1208—1215) • Данило Галицький (1215—1238) • Василько Романович (1238—1269) • Володимир Василькович (1269—1288) • Мстислав Данилович (1288—1292) • Лев I Данилович (1292—1301) • Юрій I Львович (1301—1308) • Андрій Юрійович та Лев II Юрійович (1308—1323) • Юрій II Болеслав (1325—1340) Волинське князівство (Гедиміновичі) Любарт-Дмитро (1340—1366) • Олександр Коріятович (1366—1370) • Любарт-Дмитро (1370—1384) • Федір Любартович (1384—1390) • Федір Любартович (1431) • Свидригайло Ольгердович (1440—1452)